Для 36-річного Максима Самойленка з Павлограда, що на Дніпропетровщині, квітневий вікенд завершився тріумфом. Чоловік став переможцем чемпіонату України з плавання, продемонструвавши високий результат попри надскладний графік підготовки. Максим майстерно балансує між небезпечною службою в ДСНС та вихованням майбутніх плавців, хоча сам зізнається – поєднувати ці ролі стає дедалі важче.
Національна першість у категорії «Мастерс» зібрала поціновувачів плавання у Дніпрі протягом 4 – 5 квітня. Саме тут павлоградець зміг розкрити свій потенціал, змагаючись із досвідченими суперниками в атмосфері взаємопідтримки.
Від цих змагань я в першу чергу отримав задоволення. Був такий спокійний вайб, було цікаво поспілкуватися з іншими спортсменами. Змагання у форматі «Мастерс» відрізняються від звичайних тим, що тут перед запливом суперники бажають один одному успіху і підтримують один одного. Дуже приємно брати участь
Цьогорічний турнір виявився масштабним: на доріжки басейну вийшли близько 250 атлетів з різних куточків країни. Самойленко виступав у кількох дисциплінах, зібравши повний комплект нагород. Його спортивний доробок за ці два дні вражає:
- перше місце та золота медаль на дистанції 100 метрів брасом;
- срібна нагорода за результатами запливу на 200 метрів брасом;
- бронзова відзнака у спринті на 50 метрів брасом.
Шлях до цих медалей був тернистим через обмежений час на тренування. Рятувальник відверто розповів Суспільному, що через професійну зайнятість та особисті справи він не міг приділити підготовці достатньо уваги.
Найскладніше для мене було те, що я до цих змагань погано готувався через особисті обставини та роботу. Майже не було часу на себе. Тому я не розумів до кінця своєї нинішньої форми, чи швидко я пливу, чи ні
Будні Максима проходять у ДСНС України, де він працює пожежним рятувальником. Проте після виснажливих змін чоловік поспішає до басейну Павлограда, щоб тренувати дитячу команду. Під час війни навантаження на службу зросло в рази.
Ритм життя рятувальника часто нагадує боротьбу з часом. Замість відпочинку після ліквідації пожеж він біжить до своїх вихованців, іноді маючи в запасі лише лічені хвилини, щоб змити запах гару та диму. Бувають дні, коли затримок на роботі уникнути неможливо, і тренування доводиться скасовувати, що викликає у Максима неабияке хвилювання.
Проте результати молодих плавців дають йому сили рухатися далі. Коли тренер бачить успіхи своїх учнів та їхнє щире захоплення спортом, будь-яка втома відходить на другий план. Максим переконаний, що його зусилля мають сенс, адже він бачить «вогонь» в очах дітей.
Сьогодні пріоритети чемпіона змістилися. Власні спортивні амбіції стали менш важливими, ніж розвиток підростаючого покоління спортсменів у рідному місті.
Головним завданням для Самойленка залишається розбудова сильної павлоградської школи плавання. Хоча він планує і надалі виходити на старти, його справжня мрія – забезпечити дітям ідеальні умови для того, щоб вони самі підіймалися на найвищі сходинки п’єдесталів.
Немає коментарів